paragononstate.com

Продуктивність або продуктивність праці служить визначальним показником всякої виробничої або економічної системи. Показники продуктивності при інших рівних умовах є основним критерієм розвитку людського капіталу або трудового потенціалу окремої фірми і всієї країни в цілому, а також рівня доходів та якості життя людей. У сучасних ринкових умовах на кожному нашому підприємстві повинна діяти налагоджена система планування та управління розвитком виробництва за критерієм максимальної продуктивності праці, базою якої повинні служити світові стандарти або показники, досягнуті на передових американських, японських і деяких вітчизняних корпораціях і фірмах.

Як свідчить зарубіжний досвід, планування продуктивності праці є головною умовою правильного визначення та реалізації пріоритетних цілей і завдань зростання трудової віддачі персоналу, які повинні бути не тільки конкретні, але і досяжні на кожному підприємстві в нових ринкових відносинах. Це положення має стати найважливішим орієнтиром довгострокового планування на всіх вітчизняних підприємствах, які мають рівень продуктивності праці значно нижче, скажімо, японського або американського на порозі XXI ст. Один з найбільш важливих уроків японського успіху, як зауважив М.Х. Мескон, полягає в тому, що неможливо добитися стійкої продуктивності при спонтанній, імпульсивної реакції на будь-які виникаючі проблеми. Керівництво фірм має забезпечувати високу продуктивність за допомогою процесу планування. Не маючи конкретних цілей на майбутній період, неможливо також правильно планувати зростання продуктивності на підприємстві. Цілі або плани служать важливими економічними орієнтирами при розробці внутрішньофірмової програми підвищення продуктивності праці. Аналіз і узагальнення факторів або робіт, які сприяють зростанню продуктивності праці, допомагає менеджерам-економістам координувати зусилля персоналу організації, що само по собі є одним з головних умов забезпечення продуктивності на всіх стадіях планування та управління виробництвом [37. С. 656].

Таким чином, продуктивність праці є найважливішим планово-економічним показником, що характеризує не тільки ступінь раціонального використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринковою системи в цілому. А це означає, що фундаментальним напрямом розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва, що в першу чергу стосується машинобудування, і зростання на цій основі продуктивності праці.

Отже, в умовах переходу до ринку кожному нашому підприємству необхідний плановий «механізм управління ефективністю виробництва за критерієм продуктивності праці, орієнтованого на світовий рівень» [54. С. 33]. Первинною ланкою такого механізму має стати широке застосування наукових принципів планування зростання продуктивності праці на підприємствах і фірмах всіх форм власності.

В економічній теорії і передовій практиці продуктивність праці є досить обширним науковим і оцінними показником, головним критерієм економічної ефективності виробництва, мірилом розвитку техніки, технології та організації виробництва, трудового та людського потенціалу, а також рівня життя людей в існуючих економічних системах. За сферою охоплення об'єкта вимірювання або обсягом свого застосування розрізняють, наприклад, показники продуктивності економіки в цілому, галузі машинобудування, конкретного підприємства, робочого місця або окремих видів продукції. За змістом своїх показників продуктивність може характеризувати величину валової вироблення в розрахунку на одного промислово-виробничого працівника або кількість виробленої продукції, робіт або послуг за зміну, годину або іншу одиницю часу [8. G. 17].

В усі часи передові фірми або країни, які організують виробництво товарів або послуг з більш низькими витратами та високими якісними характеристиками, стають економічними лідерами як національного, так і світового масштабу. При оцінці досягнень окремих фірм і країн виникає питання, як вимірювати і планувати продуктивність праці на макроекономічному та мікроекономічному рівнях? Світова економічна наука виділяє три найважливіші макроекономічні характеристики продуктивності праці на рівні країни [16. С. 54].

1. Показник валового внутрішнього продукту на душу населення. Це співвідношення обсягу ВВП до числа жителів найкращим чином служить мірилом національного багатства всієї країни, а не лише однієї продуктивності як такої, оскільки ВВП ділиться на загальну чисельність населення, а не на загальну кількість працівників.

2. Обсяг валового внутрішнього продукту на одного працюючого. Цей показник є більш точним у вимірі продуктивності, але не враховує що існують у різних країнах відмінностей в тривалості робочого дня.

3. Розмір валового внутрішнього продукту на відпрацьовану годину. Даний показник у розрахунку на один відпрацьований або оплачений годину вважається найкращим вимірником продуктивності праці. Однак його важко використовувати при необхідності міжнародних зіставлень продуктивності праці.

При плануванні продуктивності праці на макрорівні зазвичай використовується обсяг валового внутрішнього продукту, а не валового національного продукту. Різниця між ними полягає в тому, що ВВП не включає надходжень від міжнародних операцій і тому може застосовуватися для порівняння рівнів розвитку господарства в окремих країнах. Крім них, існує ще кілька показників, що характеризують рівень і темпи зростання продуктивності, а також тенденції, сектори та галузі господарства. Рівень позначає стан досягнутої продуктивності в певний період часу або в інших країнах. Наприклад, у Росії продуктивність праці зараз нижча, ніж у США, приблизно в 3 рази. Темпи зростання продуктивності показують зміну її рівня в певні періоди, скажімо, 2,5% на рік. Тенденції або тренди характеризують темпи змін продуктивності протягом тривалого часу, як правило, понад 10 років. Сектори і галузі промисловості визначають існуючі види поділу праці та спеціалізації фірм або підприємств та відповідні показники продуктивності, наприклад сфера матеріального виробництва або послуг. Сфера виробництва в основному включає промисловість, будівництво, сільське господарство і видобувні галузі. До сфери послуг віднесено всі інші види діяльності: транспорт, зв'язок, торгівля, фінанси, страхування, нерухомість, ділові послуги, громадські організації і т.д.

Планування продуктивності праці на макрорівні припускає використання системи показників, що характеризують в кінцевому рахунку співвідношення «випуск» і «витрати» або результатів і затрат праці. У цьому випадку продуктивність праці можна представити формулою

 

 

де ПТ - продуктивність праці; ВП - обсяг випуску продукції; ЗР - величина витрат ресурсів.

Система показників продуктивності праці на підприємстві містить натуральні, трудові та вартісні вимірники, а також приватні, спільні, багатофакторні та інші (рис. 6.1).

Як відомо, результати праці персоналу на тих чи інших підприємствах можуть бути виражені різними показниками, що характеризують трудові досягнення окремих виконавців або всього колективу працівників. Праця персоналу як цілеспрямовану економічну діяльність всього підприємства чи фірми в кінцевому вигляді можна представити величиною сукупного доходу або загальної прибутку. Результати праці різних категорій персоналу визначаються такими відомими економічними показниками, як трудомісткість або зарплатоемкость продукції, продуктивність або ефективність праці, рентабельність або фондоємне виробництва, матеріалоємність або капіталомісткість товару, обсяг виробництва або продажу продукції, витрата ресурсів або втрати часу, якість роботи або умови праці і т.п.

У вітчизняній і зарубіжній економічній науці і практиці найбільше поширення для оцінки результатів праці персоналу в даний час набула система трудових показників, характеризують величину витрат і результатів праці або співвідношення між ними на одиницю продукції, одного працівника і т.д. Найвідомішими в цій системі вважаються показники продуктивності чи продуктивності праці.

Продуктивність праці у загальному вигляді характеризується співвідношенням обсягу виробленої продукції та витратами трудових ресурсів. Цей показник може визначати продуктивність будь-яких економічних ресурсів - землі, капіталу, обладнання, інструменту, матеріалів і т.д.

 

Рис. 6.1. Показники продуктивності праці

 

Залежно від вживаних вихідних даних, крім показників продуктивності праці або трудоотдачі, на практиці можуть бути використані також показники капіталоотдачі і матеріалоотдачі. Для всіх трьох показників, що характеризують продуктивність використання трудових, капітальних і матеріальних ресурсів, як вимірювача обсягу продукції можуть виступати наступні значення виконаних робіт або послуг:

- продукція, вироблена за повною вартістю;

- чиста продукція або додана вартість обробки;

- продана продукція в ринкових цінах;

- натуральні показники виробництва товарів;

- надані послуги у вартісному вираженні;

- сукупний обсяг випуску товарів і послуг.

У ході планування продуктивності праці на підприємстві можуть застосовуватися показники випуску продукції на один відпрацьований або оплачену годину, на одного зайнятого працівника і т.д. Матеріалоотдача зазвичай характеризується випуском продукції на 1 рубль матеріальних витрат, капіталоотдача - на 1 вкладений рубль в основні виробничі фонди і т.д. При використанні в плануванні показників багатофакторної продуктивності праці визначаються планований вид діяльності тієї або іншої фірми, обсяг випуску, витрати основного капіталу і живої праці та їх вагові характеристики. Тоді модель багатофакторної продуктивності праці можна представити залежністю:

 

 

де ОК - величина основного капіталу фірми; ЗТ - витрати живої праці.

До складу основного капіталу входить вартість обладнання, будівель, землі і товарно-матеріальних запасів. До витрат живої праці відноситься загальне число оплачених годин всього промислово-виробничого персоналу підприємства. Вагові співвідношення витрат праці та капіталу залежать від форми власності та галузевої належності підприємств або фірм. В американській промисловості частка витрат праці становить 75%, а частка капіталу - 25%, в підприємницькому секторі - відповідно 65 і 35% [19. С. 51].

В плановій практичної діяльності продуктивність праці на вітчизняних підприємствах вимірюється в загальному вигляді кількістю продукції (обсягом робіт), виробленим в одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції (роботи ). Найбільшу складність при використанні цих методів вимірювання продуктивності праці в розвивається ринкової економіки представляють два питання: який вид продукції включати в обсяг виробництва (валовий, продану, чистий); як найбільш повно врахувати затрати праці (живого, матеріалізованої).

У ринковій економіці продуктивність прийнято визначати як у матеріальному виробництві, так і в сфері надання послуг, включаючи і державні установи. Тому нам слід помітно розширити застосування цього показника в практиці планування. Для вимірювання обсягу виконання робіт і послуг можуть бути використані натуральні, трудові та вартісні показники. Наприклад, на Волзькому автомобільному заводі з перших днів його роботи продуктивність розраховується відношенням кількості випущених автомобілів чисельності всіх працівників і в даний час складає приблизно 10 автомобілів на одного працівника.

При плануванні рівня і темпів зростання продуктивності праці на машинобудівних підприємствах в сучасних умовах можуть застосовуватися різні показники та формули, а також способи та методи розрахунків.

Рівень абсолютної продуктивності праці, характеризує обсяг випущеної продукції, виконаних робіт і наданих послуг на одного працюючого, можна розрахувати за формулою

 

 

де П _т - продуктивність праці; В _п - загальний обсяг виконаних робіт; Р _пп - середньорічна чисельність промислово- виробничого персоналу.

Темпи зростання продуктивності праці визначаються відношенням приросту виробітку (абсолютної продуктивності) до її базового значення:

 

 

де ?П _т - відсоток росту продуктивності праці за планований період; В ₁ і В ₂ - відповідно продуктивність праці в базовому і планованому році.

В процесі планування продуктивності праці на підприємствах і фірмах необхідно визначити вплив різних факторів на темпи її приросту в майбутній період. До основних виробничих факторів зростання продуктивності прийнято відносити технічні та організаційні, які безпосередньо пов'язані з поліпшенням техніки і технології виробництва, вдосконаленням організації праці, виробництва, планування й управління.

Планування продуктивності праці в ринкових умовах передбачає облік дії закону спадної віддачі, який стверджує, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінних одиниць праці до незмінного ресурсу капіталу дає зменшується додатковий або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю праці. Інакше кажучи, якщо кількість робітників, які обслуговують дане технологічне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу випуску продукції буде відбуватися все повільніше, у міру того як більше робочих залучатиметься до виробництва товарів і послуг [32. С. 47]. Цей закон означає, що в кожному конкретному випадку існує оптимальний рівень продуктивності праці, який необхідно вміти планувати на тому чи іншому підприємстві. У табл. 6.1 наведені розрахункові дані, що характеризують закон спадної продуктивності праці.

 

Таблиця 6.1

Показники зміни продуктивності праці

 

 

Як показують дані табл. 6.1, загальний обсяг продукції отримано в результаті комбінації кожного кількості праці з основними виробничими фондами, величина яких передбачається незмінною. Гранична продуктивність праці показує зміну приросту загального обсягу продукції, пов'язане з кожним наступним вкладенням трудових ресурсів. Ця величина знаходиться різницею подальшого і попереднього показників обсягу виробництва: ? ПП = ВП ₂ - ВП ₁ . При відсутності трудових витрат обсяг виробництва виявляється рівним нулю, оскільки підприємство без людей не може давати продукцію. Застосування перших трьох одиниць робочих годин супроводжується зростаючою віддачею, граничні продукти яких становлять 10, 14 і 17 одиниць відповідно. Але потім, починаючи з четвертої одиниці витрат трудових годин робочих, приріст загальних обсягів виробництва послідовно зменшується. При цьому змінюється також і середня продуктивність праці в розрахунку на один відпрацьований час: СПТ = ОП / РЧ. Криві зміни розрахованих показників представлені на графіку (рис. 6.2).

 

 

Як видно з графіка, крива загального обсягу виробництва (ОП) проходить три фази росту: прискорення, уповільнення і зниження. Крива граничної продуктивності (ПП) показує темп зміни загального обсягу виробництва, пов'язаного з кожним приєднанням праці робітників. Крива середньої продуктивності (СП) також відображає існуючу залежність між змінними вкладеннями праці та обсягом виробництва, яка характерна для граничної продуктивності праці. При цьому максимальне значення кривої граничної продуктивності завжди збігається з кривою середньої продуктивності в тій точці, де вона досягає максимального значення, рівного в даному випадку 13,6 тис. руб / год. Тому економістів-плановиків повинна перш за все цікавити гранична продуктивність праці та стадії її зростання, зокрема до максимального або оптимального значення показника, який необхідно визначити в процесі планування рівня і темпів зростання продуктивності праці на підприємстві.

В процесі практичної планової та виробничої діяльності наших підприємств необхідно забезпечити безперервний ріст продуктивності праці в межах можливих середньорічних показників, що становлять у передових ринкових країнах не менше 3-5%. За інших рівних умов це головне положення економічного зростання нашої країни в цілому і кожного підприємства окремо може бути забезпечено при відповідному збільшенні вироблення або зниження трудомісткості за рахунок комплексу планових, технічних, організаційних, інвестиційних та інших факторів, у тому числі мотивації і стимулювання праці всіх категорій персоналу.