Стратегічне планування внутрішньогосподарської діяльності будь-якого підприємства (фірми) тісно пов'язане з здійсненням спільної економічної політики або державної стратегії розвитку всієї ринкової системи. В даний час найважливішою передумовою стратегічного планування та зростання обсягів виробництва на вітчизняних підприємствах став розвиток вільних ринкових відносин, їх постійне і безперервне вдосконалення. Тому зараз стратегічне планування на наших підприємствах повинна бути спрямована на їх довгостроковий розвиток, досягнення більш високих темпів економічного зростання на основі поетапного вдосконалення різних виробничо-технічних факторів та організаційно-управлінських структур з метою забезпечення високої якості роботи персоналу і рівня життя своїх працівників.
У теорії планування під розвитком прийнято розуміти відповідні зміни існуючої виробничої або економічної системи, досягнення необхідного її росту і оновлення окремих підсистем або їх частин. Ріст і розвиток, на думку Р.Л . Акоффа, - не одне й те саме. Зріст може відбуватися з розвитком або за його відсутності. У більшості випадків зростання означає підвищення розмірів або числа об'єктів. До зростання корпорації, підприємства ставляться як збільшення їх розмірів, так і розширення діяльності за такими показниками: обсяг виробництва, частка на ринку, чисельність персоналу, величина продажів, чистий прибуток і т.д. Підприємства (фірми) як організовані системи можуть стимулювати своє зростання, здійснюючи цілеспрямований вибір, наприклад, розширення ринку збуту, залучення інвестицій і т.п. Обмеження зростання не обмежує розвиток. Всупереч поширеним уявленням, скажімо, розвиток особистості не є умова або стан, що визначається тим, чим людина володіє. Розвиток - це процес, в якому збільшуються можливості і бажання індивіда задовольняти свої бажання та потреби інших людей. Це зростання здібностей і потенціалу людини, а не придбання матеріальних благ. Це, швидше, питання мотивації, знань, розуміння і мудрості, ніж багатства. Розвиток більш тісно пов'язано з якістю, ніж з рівнем життя. Воно більшою мірою відноситься до того, як багато може зробити людина або організація, ніж до того, що вони вже володіють, якого економічного стану або рівня досягли до даного періоду свого існування [3. С. 63].
Таким чином, стратегічне планування покликане забезпечити необхідний економічне зростання і бажаний рівень розвитку підприємств на майбутній довгостроковий період. Сучасне підприємство - це організована система або цілеспрямована на виробництво товарів і послуг організація, яка є частиною економічної системи. Спільними елементами тієї й іншої системи виступають люди, персонал працівників, які мають свої власні економічні цілі. Отже, необхідний рівень розвитку підприємства залежить від характеру впливу на нього окремих людей - його основних елементів і всієї держави - цілої системи, частиною якої виступає дане підприємство. Крім того, в ході стратегічного планування варто все більш повно уявляти, що характер впливу на організацію елементів залежить від того, як вона впливає на них, і точно так само вплив на неї систем більш високого порядку залежить від її впливу на такі системи. Іншими словами, у довгостроковому плануванні діяльності підприємства необхідно виділяти три незалежних рівня відповідальності за досягнення відповідних цілей: організація, персонал і держава [3].
У стратегічному плануванні важливу роль відіграє державне регулювання економічної політики, обгрунтування перспективних напрямків розвитку всієї ринкової системи. З точки зору теорії планування будь-яка виробнича система володіє певним потенціалом економічного розвитку і зростання. При цьому існують три основних типи розвитку великих економічних, у тому числі й державних, систем. Ідеальний - такий тип розвитку системи, коли в неї вносяться в міру необхідності засновані на передовій науці і професійному досвіді дозовані зміни, забезпечують безперервність і стійкість економічного зростання. Реальний - передбачає часткове реформування економічної системи після появи перших негативних ознак її функціонування. Радикальний - використовується, коли практично вичерпаний ресурс діючої системи і необхідна її кардинальна реформа із зміною основних інституційних структур, як це зараз відбувається в російській економіці. У цьому випадку повинно забезпечуватися планове державне регулювання економіки, спрямоване на створення нових організаційно-правових структур, підвищення темпів соціально-економічного розвитку країни і рівня життя людей.
В даний час вміст стратегічного планування на державному рівні визначається в нашій країні взаємодією урядового регулювання економіки, індикативного планування та економічного прогнозування. Найважливішим серед названих компонентів вважається державне регулювання, яке забезпечує прямий чи непрямий вплив своєї економічної політики, орієнтованої фінансової та податкової системи, що існують кредитно-грошових регуляторів і багатьох інших механізмів на кінцеві результати планово-управлінської діяльності різних підприємств і фірм. Як показує світовий досвід, в країнах з розвиненою ринковою економікою існують різні теорії державного впливу на стратегічне планування довгострокової діяльності корпорацій та фірм. Це - економіка пропозиції на американських фірмах, економіка співробітництва у скандинавських країнах, економіка промислового розвитку в японських компаніях, економіка попиту у країнах, що розвиваються та ін Всі ці теорії служать надійними макроекономічними регуляторами вдосконалення стратегічного планування і на мікроекономічному рівні, включаючи й російські підприємства.
Стратегічне планування на мікрорівні, як підтверджує закордонна практика, є основою взаємодії безлічі внутрішніх і зовнішніх економічних процесів, факторів і явищ.
По-перше, стратегічний план задає перспективні напрямки розвитку підприємства, визначає основні види діяльності організації, дозволяє пов'язувати в єдину систему маркетингову, проектну, виробничу і фінансову діяльність, а також дозволяє краще розуміти структуру потреб, процеси планування, просування і збуту продукції, механізм формування ринкових цін.
По-друге, він встановлює кожному підрозділу, всієї організації конкретні і чіткі цілі, які узгоджуються із загальною стратегією розвитку підприємства.
По-третє, він забезпечує координацію зусиль усіх функціональних служб організації.
По-четверте, стратегічний підхід стимулює менеджерів фірми краще оцінювати свої сильні і слабкі сторони з точки зору конкурентів, можливостей, обмежень і змін навколишнього середовища.
По-п'яте, план визначає альтернативні дії організації на довгостроковий період.
По-шосте, створює основу для розподілу обмежених економічних ресурсів.
По-сьоме, демонструє важливість практичного застосування основних функцій планування, організації, управління, контролю і оцінки діяльності підприємства як єдину систему сучасного менеджменту [72. С. 44].
Процес стратегічного планування на підприємствах включає здійснення наступних взаємопов'язаних функцій:
1) визначення довгострокової стратегії, основних ідеалів, цілей і завдань розвитку підприємства;
2) створення стратегічних господарських підрозділів на підприємстві;
3) обгрунтування та уточнення основних цілей проведення маркетингових досліджень ринку;
4) здійснення ситуаційного аналізу та вибір напряму економічного росту фірми;
5) розробка основної стратегії маркетингу та укрупнення планування виробництва продукції;
6) вибір тактики і уточнене планування способів і засобів досягнення поставлених завдань;
7) контроль і оцінка основних результатів, коректування вибраної стратегії і способів її реалізації.
Наведена схема стратегічного планування застосовна на всіх вітчизняних підприємствах, великих і малих, що виробляють товари і надають послуги, комерційних і некомерційних (рис. 3.1).

Кожен етап планування має своє специфічне зміст для окремих організацій. Проте використання наскрізного стратегічного плану може бути корисним для всіх фірм і підприємств. Розглянемо більш детально основний зміст найважливіших етапів стратегічного планування на сучасних підприємствах.
Стратегія розвитку організації визначається в результаті вивчення зовнішнього оточення і можливих внутрішніх перспектив її діяльності з урахуванням непередбачених ринкових обставин. Вона полягає у встановленні довгострокової орієнтації фірми на будь-який вид виробничої діяльності і заняття відповідного або планованого положення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. При цьому уточнюються стратегічні питання, пов'язані з вибором продукції, що випускається, що обслуговуються споживачів, застосовуваних виробничих процесів, використовуваних економічних ресурсів, а також формуванням загальної лінії поведінки на ринку з урахуванням своїх можливостей і сил конкурентів. Крім того, в ході планування враховуються можливі стратегії розвитку наступних ринкових послуг на підприємстві: вихід на ринок з новим продуктом, залучення нових постачальників і споживачів товарів, розширення або припинення виробництва та продажу колишніх товарів і послуг.
В процесі стратегічного планування загальні або головні цілі фірми встановлюються вищим керівництвом і узгоджуються з усіма підрозділами. Планові служби пропонують кожному виробництву варіанти початкових показників валової і чистого прибутку на довгостроковий період. Після їх розгляду підрозділу висувають свої пропозиції, тим самим створюються необхідні передумови для вироблення спільних цілей стратегічного планування. У затверджених планах передбачаються загальні цілі фірми, її місце на регіональному ринку, організаційна структура управління, кадрова політика, виробнича стратегія, вибір нової продукції, загальна політика збуту, фінансові результати, політика поглинань або придбань, обсяг інвестицій і т.д.
Крім загальної схеми, в практиці стратегічного планування на американських фірмах можна виділити наступні особливості, які, на наш погляд, необхідно враховувати і на російських підприємствах.
1. Плани зазвичай містять тільки одну стратегію майбутніх дій. Програми, що передбачають можливі варіанти рішень на випадок зміни первісної стратегії, звичайно не включаються в план.
2. У планах оцінюються всі сильні і слабкі сторони фірми при аналізі сприятливих можливостей або небезпечних подій у навколишньому середовищі.
3. Плани включають дані прогнозів і припущень, які в деталях зазвичай не розробляються.
4. У більшості планів оцінка ризику також не проводиться, але при розгляді різних можливих варіантів дій ризик враховується.
5. Всі плани будуються на основі очікуваних цілей, які відображають найважливіші показники фінансової діяльності фірми.
6. У довгострокових планах відображаються дані про необхідні інвестиції, очікуваних доходи і витрати, що виплачуються дивіденди в довгостроковому періоді.
7. У планах дається оцінка диверсифікації, що відбувається в результаті можливих злиттів і поглинань фірми [64. С. 97].
Таким чином, у довгостроковому плані відбивається головним чином загальна стратегія фірми і описується модель майбутнього з позицій вельми широкого підходу. У якості єдиної стратегії розвитку фірми зараз може бути взята так звана модель-7С, що характеризує механізм взаємодії таких найважливіших соціально-економічних чинників, як структура, система, співробітники, стиль, спільні цінності та сукупність здібностей (рис. 3.2).

Усі ці фактори тісно переплетені між собою і надають комплексний вплив на конкретні планово-управлінські результати діяльності фірми. Наведена модель визначає стратегічне планування не тільки як процес створення формальних схем і систем показників, але і як механізм творчої взаємодії і взаємної згоди між персоналом всіх категорій, основу ув'язки їх особистих інтересів із загальними цілями підприємства, а також обліку всіх сторін діяльності людини в сучасній організації [4. С. 105].
Отже, основне завдання стратегічного планування як на вітчизняних підприємствах, так і на зарубіжних фірмах полягає в обгрунтуванні найважливіших цілей і вироблення правильної стратегії довгострокового розвитку. У сучасній теорії планування прийнято виділяти вісім основних сфер діяльності, в межах яких кожне підприємство визначає свої головні цілі. Це - становище організації на ринку, інноваційна діяльність, рівень продуктивності, наявність виробничих ресурсів, ступінь стабільності, система управління, професіоналізм персоналу і соціальна відповідальність. Як свідчить передова вітчизняна практика, найбільш значимими в ринкових умовах є фінансові цілі, що визначають стан платоспроможності та економічну стійкість підприємств. У табл. 3.1 наведена оцінка основних цілей за даними соціологічного опитування вищих менеджерів різних американських фірм [4. С. 87].
Таблиця 3.1
Ранжування основних цілей на сучасних фірмах
| Найменування основних цілей | Оцінка мети | |
| Ранг | % | |
| 1. Прибутковість | 1 | 89 |
| 2. Зріст | 2 | 82 |
| 3. Частка ринку | 3 | 66 |
| 4. Соціальна відповідальність | 4 | 65 |
| 5. Добробут працівників | 5 | 62 |
| 6. Якість продукції та послуг | 6 | 60 |
| 7.Научние дослідження та розробки | 7 | 54 |
| 8. Диверсифікація | 12 | 31 |
| 9. Продуктивність | 8 | 50 |
| 10. Фінансова стабільність | 9 | 49 |
| 11. Ресурсне забезпечення | 10 | 39 |
| 12. Розвиток системи менеджменту | 11 | 35 |
| 13. Перетворення в міжнародну компанію | 13 | 29 |
| 14. Консолідація | 15 | 17 |
| 15. Інші цілі | 14 | 18 |
Наведені дані про ранжуванні основних цілей показують, що і на американських, і на російських підприємствах в ринкових відносинах отримання прибутку стало найбільш пріоритетним завданням. Вона є важливою умовою досягнення всіх інших цілей, які висуваються на перший план у різні періоди діяльності підприємств. Разом з тим прибуток не повинна затуляти собою багато інші цілі розвитку або діяльності фірми. Адже ще Г. Форд зауважив, коли головною метою підприємства є отримання прибутку, а не виробництво корисних виробів, ми маємо справу з перекрученням його діяльності [61].
Вибір цілі та стратегії розвитку підприємства становить основу самостійної планово-управлінської діяльності менеджерів у вільних ринкових відносинах. При довгостроковому плануванні підприємство може також використовувати такі відомі стратегії, як розробка товару, стабілізація виробництва, проникнення на ринок, скорочення витрат, зміна цін і всі інші функціональні або цільові стратегії (маркетингову, виробничу, фінансову, конкурентну і т.д.). На російських підприємствах широке поширення має стратегія виживання, на зарубіжних - завоювання лідерства на ринку та ін Кожне підприємство під час перспективного планування повинно саме вибрати найкращу стратегію розвитку чи зростання з урахуванням його реальних можливостей і досягнутих результатів на даному етапі економічної діяльності.


