Планування зниження собівартості продукції на основі укрупнених розрахунків, як правило, припускає попереднє обгрунтування відсотка скорочення окремих витрат за рахунок відповідних чинників.
В процесі планування собівартості продукції нормативним методом точність розрахунків багато в чому визначається вибраними способами розподілу комплексних витрат на одиницю зроблених товарів або послуг.
У теорії і практиці планування непрямі витрати розподіляються в основному пропорційно тарифній оплаті праці виробничих робітників. Проте при широкій і різноманітній за якістю і кількості номенклатурі товарів, що випускаються, такий спосіб не забезпечує потрібної в умовах ринку точності планування собівартості продукції. Основним методом визначення різних витрат на виробництво продукції служить нормативний. Нормативні витрати є на передових підприємствах тим мірилом, з яким порівнюються дійсні витрати економічних ресурсів. Тому усі нормативні витрати відбивають там оптимальні методи і умови виконання роботи і служать основою планування витрат виробництва на одиницю продукції. У загальному вигляді витрачання виробництва є сумою нормативних витрат матеріалів, праці і накладних витрат. Нормативні витрати можна розрахувати по формулі І = МЗ + ТЗ + HP, де І - нормативні витрати виробництва на одиницю продукції; МЗ - нормативні матеріальні витрати; ТЗ - нормативні трудові витрати; HP - нормативні накладні витрати.
Нормативні накладні витрати виражаються у відсотках від нормативних прямих трудових витрат. Нормативні трудові витрати використовуються для планування витрат робочої сили, величина яких розраховується по формулі PC = ТЗ * Чс, де PC - плановані витрати робочої сили; Чс - годинні ставки оплати праці (без премій).
У внутрішньовиробничому плануванні, як правило, виникає необхідність визначення повних і питомих витрат. У цих цілях усі витрати прийнято підрозділяти на постійні і змінні. Повна собівартість включає сумарні витрати на випуск усього об'єму продукції, питома собівартість - на виробництво одиниці товарів і послуг. Питома собівартість - це середня величина витрат, яка визначається діленням повних витрат на кількість загальних одиниць продукції, що становлять річний план виробництва. Повна собівартість - це сума постійних і змінних витрат на випуск річного об'єму продукції, питома - сума цих же витрат на одиницю. Тут важливо мати на увазі, що питома собівартість зменшується із збільшенням обсягу виробництва, оскільки величина постійних витрат, що залишаються незмінними при виконанні ряду господарських операцій, розподіляється на усе більше число одиниць зробленої продукції.
Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно понизити собівартість продукції.
Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.
Зниження собівартості продукції забезпечується передусім за рахунок підвищення продуктивності праці. Із зростанням продуктивності праці сокращаютя витрати праці з розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує передусім зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Звідси витікає, що, чим більше випуск продукції, тим менше доля цехових і загальнозаводських витрат в її собівартості.
Необхідно економити по кожній окремій статті витрат в собівартості.