Сукупним попитом називають сумарний обсяг попиту на всю продукцію, вироблену підприємством. Часто він залежить від пори року. Наприклад, сукупний попит на столярну продукцію буває найвищим у літні та осінні місяці, у розпал будівельного сезону. Влітку у 20–30 разів збільшується попит на холодну харчову продукцію. Статистика стверджує, що у великих містах попит на хлібобулочні вироби у літні місяці занижується на 10–15%.
Якщо визначення виробничої потужності підприємства і планування випуску продукції – елемент СС-аналізу (сили і слабкості) внутрішніх елементів організації, то облік при плануванні сукупного попиту та його можливого коливання – елемент В-аналізу (можливостей і небезпек зовнішнього середовища).
Облік зміни сукупного попиту при плануванні припускає прийняття рішень про перспективу роботи підприємства з урахуванням цього попиту, і з чого слід починати. Для цього розробляють агрегативні плани випуску продукції на конкретні періоди (як правило, щомісячно) упродовж усього планованого періоду (тривалістю не більше року). Для кожного періоду, що охоплює такий план, слід з’ясувати два питання:
- Яку кількість продукції необхідно випустити у даний період.
- Яка кількість трудових ресурсів необхідна.
Це слід зробити обов’язково, оскільки план випуску продукції впливає на величину виробничих витрат, пов’язаних з наступними обставинами:
- збереженням готової продукції;
- веденням портфеля відкладених замовлень;
- позаурочною роботою чи простоями робітників;
- передачею частини робіт підрядникам;
- найманням чи звільненням робітників тощо.
Мета агрегативного планування виробництва – забезпечення задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат через вищевказані обставини. Можна виділити три основні стратегії планування сукупного обсягу виробництва.
Перша – постійний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили (мал. 2.2) передбачає сталість обсягів випуску продукції при постійній чисельності робітників незалежно від коливань попиту. Оскільки обсяг виробництва залишається сталим, немає необхідності змінювати чисельність робочої сили. Різницю між обсягом сукупного попиту й обсягом випуску продукції компенсують шляхом збільшення або зменшення запасу виробничої продукції чи портфеля відкладеного попиту.
Мал. 2. 3.
Друга стратегія – перемінний обсяг випуску при постійній чисельності робочої сили (мал. 2.3). При ній обсяг випуску змінюється залежно від попиту, але чисельність робочої сили залишається постійною. Розбіжності між обсягом виробництва і чисельністю робочої сили регулюють шляхом організації понаднормової роботи, надання відгулів чи передавання частини роботи субпідрядникам. Цю стратегію застосовують у трудомістких і наукомістких галузях, де потрібна висококваліфікована робоча сила, і де створення запасу готової продукції відкладених запасів неможливе або обходиться дорого (наприклад, в аудиті, медицині, приладобудуванні).
Третя стратегія – перемінний обсяг випуску при перемінній чисельності робочої сили (мал. 2.4). При цьому наймання і звільнення робочої сили передбачають відповідно до змін обсягу виробництва. Такої стратегії дотримуються у трудомістких виробництвах, що не вимагають кваліфікованої праці, а також у випадках, коли робітники працюють сезонно (у сільському господарстві, громадському харчуванні на курортах у літній період).
Мал 2. 4.
Для розробки оптимального плану виробництва з мінімальними загальними витратами на будь-якому виробничому підприємстві або у сфері послуг прийнятна одна з наведених стратегій чи їх поєднання.