Нормативний метод визначення виробничої потужності обмежується, в цілому, заліком можливостей технологічного обладнання. Разом з цим, обсяг виробленої продукції залежить не лише від параметрів і режиму експлуатації обладнання (ліній, агрегатів), а й від ряду інших параметрів: наявності та інтенсивності використання людських ресурсів, можливостей і пропускної здатності і систем матеріально-технічного забезпечення, пропускної здатності інших суміжних ділянок, які значно впливають на продуктивність підрозділів і всієї організації.
Головні дійові особи на виробництві – люди з їх часто нераціональною поведінкою, тому завжди слід враховувати людські стимули, відносини та їх взаємодію. Для розробки реальних планів потрібно враховувати усі випадкові фактори.
Крім цього, при нормативному методі визначення виробничої потужності на точність отриманих результатів впливає вихідна інформація, насамперед щодо продуктивності обладнання. А остання суттєво залежить від людини, яка на ньому працює.
Проблема інтегрованої за часом продуктивності, вартості й ресурсах оцінки виробництва має фундаментальне значення у сфері управління, однак до цього часу щодо неї немає задовільного рішення. Тому для підвищення ефективності планування виробництва необхідно, поряд з визначенням виробничої потужності, оцінювати виробничий потенціал підприємства та його підрозділів з урахуванням випадкових факторів впливу на випуск продукції. Якщо виробнича потужність характеризує підприємство з боку його технічних можливостей, то виробничий потенціал характеризує можливості підприємства, обумовлені усіма основними компонентами – робочою силою, ресурсами і предметами праці. Виробничий потенціал підприємства відповідає максимально можливому випуску продукції на одиницю часу при всіх оптимальних умовах, коли фактори, які його знижують, не діють або їх вплив мінімальний.
На основі статистичної інформації про випуск продукції протягом кожного інтервалу часу за тривалий період можна визначити статистичні параметри (математичне очікування обсягу випуску продукції Х, стандартне відхилення qx і т. п.). За цими величинами, використовуючи апарат теорії імовірності, можна оцінити виробничий потенціал:
де М – виробнича потужність;
Х – математичне очікування обсягу виробленої продукції;
? – коефіцієнт розкидання з визначеною імовірністю;
qx – стандартне відхилення від математичного очікування.
Оцінка виробничого потенціалу, поряд з розрахунком виробничої потужності, допомагає формуванню ефективніших нормативів для вирішення завдань планування і дає змогу аналізувати дійсність отриманих параметрів планування.
План випуску і реалізації продукції
Як було зазначено, його складають з огляду на:
- попит на продукцію;
- можливість випуску продукції згідно з розрахунками виробничої потужності або потенціалу.
Натуральні показники плану (асортимент, кількість) – основні і дають змогу контролювати завдання у перспективних і поточних планах на запланований рік. Вони є базою для формування вартісних показників, які дають змогу звести вироблену продукцію в єдиний узагальнений показник, встановити баланс затрат і надходжень, запланувати грошові потоки, а також якісні виробничі показники, що характеризують ефективність роботи підприємства (підрозділу).
Вартісне вираження плану виробництва і реалізації продукції підприємства визначають показниками реалізованої, товарної, валової і нормативно чистої продукції.
Товарною називають готову продукцію, яка відповідає стандартам і технічним умовам, прийнята відділом технічного контролю і здана на склад готової продукції. На підприємстві завжди є продукція, виготовлення якої не закінчене. Її обсяг може змінюватися у той чи інший бік (зростати чи зменшуватися), справляючи вплив на обсяги виробництва в цілому, обумовленими валовою продукцією.
Реалізованою називають продукцію, поставлену споживачам, замовникам і іншим суб’єктам, гроші за яку у повному обсязі надійшли на розрахунковий рахунок (“у кишеню”) підприємства-виробника.
Обсяг реалізованої продукції у плані визначають як алгебраїчну суму:
,
де Стов. – обсяг товарної продукції;
?Вз – залишок готової продукції на складах підприємства;
Сп.н., Ск.п. – очікуваний залишок нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планованого періоду.
Валовою продукцією називають весь обсяг робіт (у грошовому вираженні), виконаних підприємством за звітний період планованого часу. Вона включає товарну продукцію і приріст чи збиток незавершеного виробництва, тобто обсяг валової продукції:
Св = Стов. + (Сн.к. – Сн. п.),
де Сн.к., Сн. п – обсяг незавершеного виробництва відповідно на кінець і початок планованого періоду.
Показники товарної і валової продукції, що включають вартість, створену минулою працею, не відбивають ефективності роботи окремих підрозділів підприємства, а також внеску підприємства у “загальний казан” держави (національний доход). Для усунення цього недоліку бажано застосовувати показник чистої продукції, що включає заробітну плату і чистий доход, виражений у прибутку.
Оскільки чиста продукція – це заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток, вона може стати нормативом для нарахування фонду зарплати на планований період.
Вартість грошей у часі. Відомо, що гроші, отримані сьогодні, “дорожчі” від отриманих завтра, через наступні причини:
- інфляція;
- процентний доход банку;
- ризик (кредитор може не виконати боргових зобов’язань).
Тому при розробці плану та його аналізі слід враховувати можливе знецінення сьогоднішніх грошей у майбутньому і “приміряти” майбутні гроші на сьогоднішній день. Метод зрівнювання різночасових грошей зі змінами через вказані причини, називають дисконтуванням.
Припустимо, Дм – майбутня вартість сьогоднішніх грошей, а Дс – сьогоднішня вартість майбутніх грошей. Вони пов’язані співвідношенням:
Дм = Дс ? (1 + Е)t,
де Е – постійна норма дисконту, рівна прийнятої для інвестора нормі доходу на капітал (у нашому випадку враховується щомісячна чи щорічна інфляція);
t – час у роках чи місяціх.
(1+ Е)t називають коефіцієнтом дисконтування.